Автор: Канцелярія Монастиря Святих Верховних апостолів Петра і Павла, м.Дрогобич

    Найдавніший в Україні Чин Святого Василія Великого є одним з найдієвіших та духовно плодоносних. Навіть серед гонінь він був носієм високої духовності, тому видав багато заслужених мужів і святителів, сповнених апостольським духом. Саме в цьому Чині духовно зростали такі визначні постаті нашої Церкви, як священномученик Йосафат Кунцевич, митрополити Йосиф Велямин Рутський та Андрей Шептицький, священномученики Павло Гойдич та Йосафат Коциловський, преподобномученики Северіян Бараник, Яким Сеньківський, Віталій Байрак та інші.

     Ієромонах Йосафат Скрутень, ЧСВВ,  окреслюючи значення і роль Василіянського Чину, писав: “Монашество є зв`язане неподільно з історичним життям народів і людських суспільностей, творячи у великім ряді століть неначе його доконечну частину і завершення. Представником нашого українського монашества з давніх-давен є славний Василіянський Закон… Історія Чину Святого Василія Великого – це великою мірою історія загальноукраїнська, радощі Чину – це світлі картини всього українського життя,  а його болі – терпіння нашого загалу”. Ці слова окреслюють особливості призначення і діяльності ОО. Василіян у Дрогобичі – місті, яке славилося своїм високим духовним і культурно-освітнім рівнем.  Із цим містом пов`язані імена Юрія Дрогобича та Івана Франка, а також багато інших відомих в Україні та поза її межами визначних людей. Завдячуючи значною мірою Василіянському Чинові, Дрогобич став одним з найбільших осередків, в якому активно вирувало духовне життя.

     Василіянський Чин у Дрогобичі має свою давню історію. Історики свідчать, що задовго до XVIII ст. в селах Дережичі, Лішня та Летня на Дрогобиччині існували невеликі монастирі ОО.Василіян. З плином часу монастирські приміщення руйнувалися, утримувати їх ставало дедалі важче, тому монахи ще в 1745 р. планували оселитися в одному Лішнянському монастирі. Через тринадцять років, на самий Великдень, з невідомої причини згорів монастир у Дережичах, тому ще актуальнішою стала потреба побудови одного більшого монастиря.

     Внаслідок першого поділу Польщі в 1772 р. Галичина опинилась під короною австрійського монарха Йосифа ІІ. Нова влада спочатку прихильно поставилася до проблем українського населення і чернецтва зокрема. На прохання протоігумена о.Порфирія Братковського 31 грудня 1774 р. імператриця Марія-Тереза дозволила ОО.Василіянам після ліквідації трьох старих монастирів побудувати поблизу міста один більший. Одночасно вона поставила вимогу: загальна кількість монахів не збільшиться, а келії споруджуватимуться за власні кошти. Отці Василіяни прийняли вимогу. Вони купили у передміщанина Василя Ортинського великий шмат поля і взялися за роботу. Керувати нею було доручено новопризначеному першому ігуменові Дрогобицького монастиря о.Гликерію Дубицькому, який пробув у Дрогобичі 30 років. Монастир та церкву Святих верховних апостолів Петра і Павла було побудовано за три роки. На жаль, сьогодні невідомо, як виглядала та святиня.

     Виконуючи побажання парохіян, у 1775 р. ОО.Василіяни відкрили при монастирі школу, реорганізовану в гімназію з українською мовою навчання, де, крім інших предметів, викладали “любомудріє” – філософію. На відзначення успішної діяльності гімназії в 1780 р. церковний собор надав ігуменові монастиря титул ректора. Однак уже в 1784 р. було здійснено реформу галицьких шкіл, внаслідок чого Дрогобицька українська гімназія ОО.Василіян була ліквідована. Про гімназію нагадує пам`ятна таблиця на фасаді монастиря, встановлена 1991 р.

     Дерев`яні приміщення храму та монастиря з 1777 р. могли б зберегтися, якби не прикрий випадок. У 1825 р.  двоє хлопців, які харчувалися у монастирській їдальні, підпалили будівлі, і вони згоріли дотла. Вогонь знищив майже усі церковні цінності, вдалося врятувати лише вівтар та декілька ікон.

     Ігумен Йосафат Качановський виклопотав у австрійської влади дозвіл на спорудження нового кам`яного храму й монастиря. Старанням ченців і парохіян за три роки знову було споруджено храм, про що свідчить надкупольний хрест 1828 р. Ще три роки тривали малярні та художні роботи. Церква була освячена в день святого священномученика Йосафата 1831 р.  На пам`ять про цю подію храм Святих верховних апостолів Петра і Павла має додаткову назву Священномученика Йосафата.

     Через сто років храм був закритий у зв`язку з ремонтно-реставраційними роботами, а ченці переселилися до колишнього Святотроїцького монастиря. Деякий час приміщення монастиря Святих верховних апостолів Петра і Павла було здане в оренду платній міській лікарні для міщан та іногородніх.

     Пізніше його винаймали на помешкання приватні особи, зокрема відомий адвокат, політичний і громадський діяч, голова Дрогобицької “Просвіти“, майбутній президент УНР в екзилі Степан Витвицький, якому на стіні монастиря відкрили меморіальну таблицю 24 серпня 2004 р.

     4 грудня 1934 р. оновлену церкву освятив перемиський єпископ Йосафат Коциловський, ЧСВВ.  Як свідчать дослідники, монастир Святих верховних апостолів Петра і Павла провадив обширну господарську діяльність, займаючись землеробством, скотарством, пивоварінням тощо.

     Монастирська братія зазнавала постійних змін у кількісному та якісному складі. Персональні відомості про ченців свідчать про наявність чіткої системи регламентації посад та обов`язків. Важливим пластом діяльності ОО.Василіян у Дрогобичі у міжвоєнні роки ХХ ст. стала культурно-освітня праця.  

     Коли у вересні 1939 р. Західну Україну окупували радянські війська, то нова колоніальна влада деяких монахів репресувала, деяких замордувала у катівні НКВС, яка знаходилася поряд із храмом.

     У цей період загинули ієромонахи Северіян Бараник, Яким Сеньківський, Віталій Байрак, ЧСВВ, проголошені Блаженними Святішим Отцем Іваном-Павлом ІІ під час візиту в Україну 27 червня 2001 р.

           Блаженний Преподобномученик Северіян Бараник, ЧСВВ (1889-1941)

     Стефан Бараник народився 18 липня 1889 р.  Місце народження невідоме. До Чину Святого Василія Великого вступив 24 вересня 1904 року в м. Керхові. Там, після закінчення новіціяту, 16 травня 1907 р. склав свої перші чернечі обіти, а 21 вересня 1910р. – вічні обіти. Святу Тайну Священства прийняв на чужині 14 лютого 1915р.

    Після повернення на рідну землю о.Северіяна було призначено до Жовківського монастиря, де він катехизував дітей, редагував дитячий журнал „Наш приятель”, активно працював на парохії. Він очолював Марійське товариство для молоді і ремісників, Апостольство молитви, був настоятелем сиротинця, давав науки монахам та реколекції для вірних.

     У 1932 р. о.Северіяна Бараника призначено ігуменом монастиря ОО.Василіян та парохом церкви Святої Трійці у Дрогобичі. Незважаючи на важкі обставини, о.Северіян продовжував ревно працювати. Він був енергійним громадським діячем і членом Міської ради, а будучи великим приятелем молоді, постійно цікавився спортивним життям Дрогобиччини. 26 червня 1941 р. о.Северіян Бараник був арештований і ув`язнений у Дрогобицькій тюрмі. Наприкінці червня 1941р. серед тіл закатованих людей впізнали мертве тіло о.Северіяна Бараника, що було сильно пошкоджене внаслідок тортур у в`язниці: тіло неприродно напухле, чорне, страшне лице, а на грудях був вирізаний хрест.

    Місце захоронення ієромонаха не є остаточно відомим, але є свідчення, що він був похований у спільній могилі на цвинтарі по вул. Грушевського у Дрогобичі.

         Блаженний Преподобномученик Яким Сеньківський,  ЧСВВ (1896-1941)

     Іван Сеньківський народився 2 травня 1896р. в селі Гаї Великі біля Тернополя. У 1917р. вступив до Богословської семінарії у Львові, яку закінчив у 1921 р., а 4 грудня був рукоположений на священика у катедральному соборі Св.Юра. Продовжив богословські студії у м.Інсбрук (Австрія), де здобув ступінь доктора богослов`я. 10 липня 1923 р.вступив на новіціят оо.Василіян у Крехові. Перші чернечі обіти склав 1 березня 1925 р., після яких відбув до монастиря в с.Краснопуща на Тернопільщині. З 1927 по 1931 рр. о.Яким Сеньківський працював в окружній вищій школі Святоонуфріївського монастиря у с.Лаврові на Старосамбірщині, де займав посаду професора гуманітарних і риторичних василіянських студій. Окрім того, ієромонах Яким почав проводити місії по всій Галичині. З 1932 по 1938 рр. о.Яким переїхав до Святоонуфріївського монастиря ОО.Василіян у Львові, де виконував обов`язки духівника Апостольства молитви, Марійської дружини гімназійної молоді, Третього Чину при ЧСВВ, сповідника сестер Василіянок. Його великою заслугою було зорганізування Євхаристійного Лицарства серед української дітвори у Львові.

    З 1939 р. о.Якима Сеньківського призначено ігуменом Святотроїцького монастиря ОО.Василіян у Дрогобичі, з прибуттям якого пожвавилась душпастирська діяльність. 26 червня 1941р. о.Яким відправив останню у своєму житті Службу Божу, а через декілька годин більшовики заарештували його разом із о.Северіяном Бараником. Тіло о.Якима Сеньківського ніхто не знайшов.

          Блаженний Преподобномученик Віталій Байрак, ЧСВВ (1906-1946)

      Володимир Байрак народився 24 лютого 1907 р. в с.Швайківці на Тернопільщині. У 1922р. вступив у Чортківську гімназію. 4 вересня 1924 р. вступив до монастиря  ОО.Василіян. Після новіціяту в Крехові та підготовки при Василіянських монастирях у Лаврові, Добромилі і Кристинополі бр. Віталій Байрак поглиблено вивчав філософію та богослов`я. 26 лютого 1933 р. склав довічні обіти. Рукоположений на священика в Жовківському монастирі 13 серпня 1933р., де отець Віталій закінчував свої студії та одночасно провадив парохіяльне життя у церкві Пресвятого Серця Ісусового. Отця призначили заступником ігумена, доручивши його опіці парохіяльну канцелярію. Він став провідником марійської дружини і очолив Апостольство молитви. Увесь свій час і сили молодий ієромонах віддавав молитві та праці, виїжджав на місії. У червні 1941 р. о.Віталій заступив замученого ігумена Дрогобицького Святотроїцького монастиря о.Якима Сеньківського. Будучи ігуменом монастиря у Дрогобичі, він активно продовжував свою пастирську діяльність. 17 вересня 1945 р. працівники Управління  НКВС Дрогобицької області арештували о.Віталія. Він був звинувачений у тому, що в 1941 р. брав участь у богослуженні в с.Туринка на могилі воїнів УГА і виступив з антирадянською проповіддю. Рішенням військового трибуналу НКВС Дрогобицької області 13 листопада 1945 р. був засуджений до 8 років позбавлення волі. Його дуже били, пізніше заносили непритомного до камери. Вістка про смерть о.Віталія прийшла перед Пасхою 1946р. Поховали його на „Бригідках”(цвинтар). Реабілітовано 14 серпня 1995р.

   Преподобномученики Дрогобицькі стали особливо близькими для дрогобичан. Їхня святість є взірцевою і надзвичайно зримою, адже вони освятили землю своєю невинно пролитою кров`ю. Їхнє праведне життя і смерть стали викликом для зла, яке на той час уособлювала страшна тоталітарна система.

   У 1944 р. храм Святих верховних апостолів Петра і Павла був перетворений на катівню НКВС і пересильну в`язницю для репресованих за християнську віру і національну справу. Після ліквідації в 1959 р. Дрогобицької області храм був переданий педагогічному інститутові і служив студентським клубом для танців та інших розваг. У приміщенні монастиря були розташовані лабораторії.

   Святиню остаточно було повернуто громаді УГКЦ 22 лютого 1990 р. Першим ігуменом монастиря був о.Лаврентій Івасечко, ЧСВВ. Всередині і довкола храму активно велися реставраційні роботи, тоді було зроблено розпис храму митцем Всеволодом Луцівим та ще п`ятьма львівськими художниками. Іконостас розписували п.Петро Кемпа та п.Михайло Баранський. 12 липня 1990 р. в день храмового празника уперше від часу насильного закриття на подвір`ї храму відбулася Служба Божа. 9 квітня 1991 р. Глава УГКЦ Мирослав-Іван кардинал Любачівський відвідав обитель, ознайомився з ходом реставраційних робіт і уділив вірним архиєрейське благословення.  Того ж року від дня храмового празника у святині відновилися регулярні богослуження. Офіційне посвячення храму здійснив 12 липня 1993р. Преосвященний Кир Софрон Дмитерко, ЧСВВ.

    14 жовтня 2003 р. на свято Покрову Пресвятої Богородиці була посвячена фігура Божої Матері, встановлена на подвір`ї храму.

    3 листопада 2004 р. ігуменом монастиря Святих верховних апостолів Петра і Павла призначено о.Якова Яремчука, ЧСВВ, з приходом якого розпочинається ще одна сторінка в житті святої обителі.

   На храмовий празник 12 липня 2006 р. була посвячена фігура-фонтан „Хрищення Ісуса в Йордані”, Голгофа (скульптор – Богдан Гретчак), мозаїка Блаженних преподобномучеників Северіяна, Якима та Віталія, ЧСВВ (митці – Василь Змієвець і Тарас Гавриш) та гробниця Ісуса Христа. Їх освятили Владики Кир Юліян Вороновський та Кир Гліб Лончина у присутності значної кількості священиків та мирян. 2007 р. на храмовий празник посвячено мозаїку Верховних апостолів Петра і Павла та фігури Ісуса Христа і Богородиці на відновленій дзвіниці.

   За Божим провидінням монастир Святих верховних апостолів Петра і Павла розташований  у центрі міста, де схрещуються дороги і особливо зримо перетинаються людські долі. Монастирський храм ненав`язливо і гостинно відчиняє двері для всіх, хто того потребує. Тих, які мають потребу в духовній розмові, завжди радо чекатиме у розмовниці священик. Для тих, які втомилися від життєвої суєти і гамору світу, приємним є відпочинок на території монастиря, де, сидячи на зручній лавці, можна споглядати скульптури, мозаїку, милуватися зеленими насадженнями довкола храму. Свята обитель особливо гарна ввечері, коли, освітлена ліхтарями, привертає погляди перехожих і стає немовби символом вічного світла, яке огортає миром і благодаттю.

     При монастирі діє парохія Святих верховних апостолів Петра і Павла, яка налічує 600 родин.

     Отці та брати монастиря дбають про те, щоб парохіяни, прихожани та гості обителі переживали в повноті церковно-релігійний рік, тому різними способами намагаються відтворити колорит свят. Так, весь різдвяний період на подвір`ї храму можна відвідати вертеп, послухати колядки. Святкування Великодня супроводжується гаївками та забавами.

     Дрогобич є студентським містом і значна частина молоді відвідує храм Святих верховних апостолів Петра і Павла, адже він розташований поблизу навчальних корпусів і поряд з університетською бібліотекою. Для молоді особливо актуальна проблема духовного пошуку і духовного проводу, тому ОО.Василіяни намагаються активно працювати зі студенством, в першу чергу залучаючи його до богослужень, Святих Тайн, духовних розмов, діалогів, прощ і до парохіяльного життя загалом.

      Свята обитель є для Дрогобича та Дрогобиччини своєрідною духовною оазою, де, незалежно від пір року, політичних чи економічних обставин, голоситься Боже Слово, заносяться молитви за живих і померлих.

      На парохії діє чотири церковних хори: „Благовіст”, „Місіонер”, „Киріє елейсон”, „Світло тихе”. Молодь творить Марійську та Вівтарну дружини. Духовному зростанню парохії сприяє активна діяльність членів Апостольства молитви.

 Фото: Ігор Цап і Дарія Дирик-Цап