Автор: Лілія Федорович

У час, коли жоден українець не смів і мріяти про вільну незалежну державу для себе та своїх нащадків, коли інстинкт малоросійства не дозволяв ставити питання про самостійність, був той, який щиро вірив і твердив, що українська нація повинна відокремитись від Росії та незалежно від неї будувати власну багату й щасливу державу.

Таких непересічних поглядів у 20-их роках XX століття дотримувався будівничий української державності Микола Міхновський. Сьогодні, з висоти багатьох років, ми без усіляких сумнівів говоримо, що 1917 – час для проголошення самостійності України, адже  Перша світова війна привела до загострення соціальних, національних суперечностей в Російській імперії, через що відбулась буржуазно-демократична революція в Росії з 23 по 27 лютого 1917 р. в Петрограді. Ця революція призвела до падіння самодержавства в Росії.

2 березня 1917р. російський цар Микола II зрікся престолу. Важливо було уміло скористатися складними для Росії часами та боротись за самостійне існування України. Проте тоді - 1917 - це був усього лиш період для здобуття автономії. Микола Міхновський впевнено ступав проти усіх і ніс свої плани про самостійну Україну у маси, намагався достукатися ними до владної верхівки та до свободолюбивих, проте загнаних у ярмо, сердець українців. До останнього свого подиху він вірив і закликав: “Ми не пропустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб”ємо їх до схід сонця свободи”.

          Нащадок старого козацького роду Микола Міхновський народився у 1873 році у селі Турівці Прилуцького повіту на Полтавщині. Батько Миколи - Іван, свято беріг національні традиції і, як парох цього села, сміливо правив богослужіння українською мовою.

Після закінчення Прилуцької гімназії Микола вступив на правничий факультет Київського університету імені Святого Володимира.

У Києві Микола Міхновський приєднався до «Братства Тарасівців» і розробив основні його засади.

В січні 1898 року Міхновський переїздить до Харкова, де відкриває власну адвокатську канцелярію та здобуває неабияку популярність як талановитий адвокат. У 1906 році на т.зв. “Лубенському процесі” двох українських діячів - братів Шеметів спочатку засудили до страти, але завдяки двомісячній адвокатській роботі М.Міхновського - звільнили.

          У роки Першої світової війни М. Міхновського мобілізували у російську армію. В цей період він стає членом таємної організації „Братства самостійників”, ініціює створення українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка, дав почин до скликання І Всеукраїнського військового з’їзду.

          Поряд з Симоном Петлюрою М. Міхновський робить свій значний вклад у створення українського війська. Він стає ініціатором формування в Києві другого українського полку імені гетьмана Полуботка.

          За його ініціативою 23 березня 1917 року у Києві скликано Військовий з’їзд, на якому головуючим повинен був стати Микола Міхновський, але стараннями соціал-демократів, безпосередньо Володимира Винниченка, було створено збірну президію, котра закликала до “...знищення всяких постійних армій”. У відповідь Микола Міхновський закликав: “Горе тій поневоленій нації, що дочекається панування демократизованої нації, бо тоді українець буде жити в барлозі зі свинями, у голоді і хворобах... Українська нація мусить скинути панування чужинців, бо вони загиджують саму душу нації”.

29 березня того ж року на нараді вояків Київської залоги було ухвалене рішення про заснування Українського військового клубу ім. гетьмана Полуботка і початку організації українського війська. Радою клубу було опубліковано відозву до українських вояків складену М. Міхновським.

          “В українському громадянстві позначилися два напрямки: національний -- з М. Міхновським начолі, що стояв за створення власної армії, та соціалістичний -- з В. Винниченком – табір української революційної демократії, який вважав за...шкідливе, творення власної армії”,- свідчить Н. Василенко-Полонська.

          Боротьба між цими таборами продовжувалася і на першому Українському Військовому з’їзді. Задуми М. Міхновського про організацію сильного військового центру, що міг би підтримати Центральну Раду, зазнали поразки. Певний час Центральна Рада шукала компромісу із Тимчасовим Урядом, але, наштовхнувшись на невизнання, прийняла 1 Універсал, де проголосила автономію України. У липні Центральна Рада йде на значні поступки Тимчасовому Уряду. Українські патріоти не могли більше терпіти такого приниження і в ніч 18 на 19 липня полуботківці роззброїли усі російські загони у Києві.

Заклик до Центральної Ради проголосити цілковиту незалежність від Москви закінчився зрадою. Полк ім. Полуботка був роззброєний і під охороною російських загонів відправлений на румунський фронт.

          3 травня 1924 року Миколи Міхновського не стало. Поза досить вузьким колом своїх однодумців Міхновський залишався небажаним, незрозумілим і навіть небезпечним. Від цього легко було впасти у відчай, відмовитися від своїх ідеалів та перейти на позиції «поміркованого українства». Та Микола Міхновський був не з тих, що легко здаються.

Автор: Лілія Федорович