Активізація національно-визвольного руху в Західній Україні мала декілька причин. По-перше це було пов’язано з революційними подіями в Росії, по-друге – поразкою австро-угорських військ на Галичині й Поділлі, також – проголошенням УНР, і останнє – посиленням державної кризи в Австро-Угорщині. Отож, коли у жовтні 1918 року Австро-Угорщина розпалася на декілька незалежних держав,  український народ розпочав рішучі заходи – створення власної держави на західноукраїнських землях.

18 жовтня 1918 року у Львові зібралися депутати буковинського та галицького сеймів, керівники політичних партій, посли до імперського парламенту, єпископ Г. Хомишин та митрополит А. Шептицький, які проголосили себе Установчими зборами та обрали Українську Національну Раду(УНР), яку очолив Євген Петрушевич.

19 жовтня 1918 року Національна Рада постановила про утворення єдиної Української держави.

А вже у ніч на 1 листопада 1918 р. у Львові почалося повстання, яке отримало назву Листопадового Зриву.

9 листопада 1918 року було створено перший український уряд – Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким.

13 листопада УНР затвердила „Тимчасовий основний закон”, за яким  держава отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка, закріплювалась державна незалежність, був визначен герб, яким став  золотий лев на блакитному  тлі. Територія ЗУНР включала українські етнічні землі і охоплювала Буковину, Галичину та Закарпаття.

14 квітня 1919 р відбулася аграрна реформа, завдяки якій у великих землевласників забирали бульшу частину майна і віддавали малозабезпеченим.

Українська мова стала національною та був ведений закон про національні меншини.

День проголошення ЗУНР, та об’єднання із УНР, має бути знаменним для кожного свідомого українця і патріота нашої країни.