Автор: Баклан Анастасія

Український національно-визвольний рух підчас Першої російської революції

В процесі розгортання революційних подій в Росії у 1905-1907 роках виникли нові суспіль­но-політичні явища та тенденції, які надалі суттєво вплинули на історичну долю України: переплетення та взаємовплив робітни­чого, селянського та національно-визвольного рухів, виникнення широкомасштабних народних виступів, усвідомлення народ­ними масами ефективності та результативності спільного натиску на самодержавство, суттєве розширення внаслідок проголошення царського Маніфесту меж легальної політичної та культурної ді­яльності, помітне її пожвавлення та урізноманітнення, активіза­ція процесу масової самоорганізації суспільства (утворення полі­тичних партій, рад, профспілок тощо) та поява в опозиційних сил легального офіційного каналу впливу на владу — думської три­буни.

9 січня 1905 року за наказом російського царя Миколи II гвардійські частини розстріляли мирну демонстрацію в Петербурзі. Звістка про це блискавично облетіла країну. День, який увійшов в історію як «кривава неділя», був початком Першої російської революції. Могутня революційна хвиля охопила Україну. У революційній боротьбі взяли участь усі верстви населення: робітники, селяни, солдати, інтелігенція.

Улітку та восени 1905 року в Україні активно ширився профспілковий рух. Першою профспілковою організацією в Україні став комітет Південно-Західного відділення Всеросійської залізничної спілки в Києві. Загалом під час революції в Україні виникло близько 80 профспілок, які об’єднували десятки тисяч робітників.

Не чекаючи наказів адміністрації профспілки встановлювали робітничий контроль за виробництвом, влаштували 8-годинний робочий день, знижували ціни на товари у фабрично-заводських крамницях. У жовтні 1905 року на загальноросійський політичний страйк вийшло 120 тисяч українців маніфестуючи „Геть самодержавство!”. Не зважаючи на вихід царського маніфесту від 17 жовтня 1905 року, робітники низки міст під впливом більшовиків підняли збройне повстання та були розбиті царськими військами.

Революційні події пробудили до активних дій і селян. У червні 1905 року відбувся перший з’їзд Усеросійської селянської спілки, на якій активну роль відіграли делегати від України, які вимагали ліквідації поміщицького землеволодіння. Проте загалом на Наддніпрянщині селянський рух не набув організованого характеру. Погроми поміщицьких маєтків, підпалювання власності, захоплення землі, вбивства окремих поміщиків – були найголовнішими формами боротьби селянства.

Підчас Російської революції 1905-1907 років захитала вірна й надійна опора царизму – армія. 14-15 червня 1905 року спалахнуло повстання на броненосці «Потьомкін». Бойовий корабель прибув до Одеси, де підтримав загальний страйк трудящих.

Вислана на придушення непокірного броненосця ескадра відмовилася відкрити вогонь і вітала Потьомкіна могутнім „Ура!”. Броненосець Георгій Побєдоносєц вийшов зі строю ескадри й приєднався до Потьомкіна. Але офіцерам вдалося посадити його на мілину. У листопаді 1905 року на Севастопольському рейді повстали матроси 12 кораблів Чорноморського флоту на чолі з лейтенантом Петром Шмідтом, що незабаром було придушене а керівників розстріляно. 18 листопада 1905 року в Києві виступили солдати-сапери та робітники під керівництвом Бориса Жаданівського, опісля взяття яких військами царя, страйкарям був наданий тривалий термін тюремного ув’язнення.

У ході революції українці намагалися скасувати будь-які національні привілеї та встановити рівноправність народів у Російській імперії. Для цього національно-свідома інтелігенція вимагала вільного розвитку української мови й культури, навчання в Україні рідною мовою, користування українською мовою в судах та інших державних установах, заснування культурно-освітніх гуртків і товариств, видання україномовної літератури, газет і журналів.

Під могутнім революційним тиском російське самодержавство змушене було помітно послабити національне гноблення. 21 листопада 1905 року царський указ дозволив:

1 – видання літератури національними мовами:

2 – створення національних культурно-освітніх товариств й театрів;

3 – випуск газет та журналів рідною мовою.

Унаслідок цього в деяких сільських регіонах України вчителі стали навчати дітей українською мовою. У багатьох містах виникли культурно-освітні товариства „Просвіта”, де активно працювали відомі діячі української культури: Леся Українка, Панас Мирний, Дмитро Яворівський та інші.

Наприкінці 1905 – на початку 1906 років деякі газети виходили українською мовою („Громадська думка”, „Рада”), працювали видавництва, клуби, кооперативи. Усього за роки революції вийшло 25 україномовних газет, тижневиків та журналів. Їх постійними авторами були Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Олександр Олесь, Іван Франко та інші.

Революція 1905-1907 років мале великий вплив на розвиток національно-визвольної боротьби українського народу. Вона здебільшого зазнала поразки, але спряла пробудженню національної самосвідомості. Українські партії в ході революції набули важливого політичного досвіду. Революційна боротьба підготувала бійців, які згодом, у лютому 1917 року, змогли повалити царський режим.

 Автор: Баклан Анастасія