Автор: Ольга Ситник

Міхновський Микола Іванович народився  1873 року, у  селі Туровка Полтавської губернії Російської імперії. Він був відомим українським політичним й громадським діячем. Адвокат, публіцист, основоположник, ідеолог і лідер ультра-націоналістичного українського руху кінця 19 – початку 20 ст., автор відомої брошури «Самостійна Україна», один із організаторів українського війська, один із засновників першої політичної партії у Наддніпрянщині – Революційної Української партії (РУП), лідер Української народної партії, співзасновник Української народної демократичної-хліборобської партії, член Братства Самостійників, ідеолог  державної незалежності України.

Світогляд Міхновського сформувався під впливом батька, котрий виховував його в «самостійницькому дусі».  Батько свято беріг національні традиції й сміливо проводив богослужіння українською мовою.

Студентство Миколи проходило у Київському університеті на юридичному факультеті. На цей період його життя припадає період зростання національного самоусвідомлення українців, а це призводить до різкого зростання числа української інтелігенції.

Революційно налаштовану молодь у цей період притягували ідеї й ідеали соціалізму. На початку 1890-х років в українській інтелігенції з’явилась нова течія. Її запалила молода людина, студент, котрий відкрито кинув «божественний» у той час заклик до державної незалежності української нації. Він сміливо почав проповідувати, що лише тільки шлях боротьби за отримання державної незалежності є єдиним шляхом, на який повинен стати український народ. Цією людиною був Микола Іванович Міхновський.

Ще першокурсником він став членом  «Молодої громади» і долучився до українського визвольного руху. А в 1891 році вступив у таємну студентську організацію, котра стала «Братством Тарасівців» і Міхновський був одним з ідеологів і проповідників братства. Він займався розробкою ідеологічної платформи під назвою «Credo молодого українця».

«Братство тарасівців» своє метою визначило боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу й неподілену, від річки Сян до Кубані, від Карпат до Кавказу, вільну, без пана та хама, без класової боротьби, федеративну республіку. Організація припинила своє існування в 1893 році.

У 1897 році Міхновський, працюючи адвокатом в одній з київських контор, їде до Львова, де встановлює тісні контакти з західноукраїнськими діячами й закуповує велику кількість заборонених видань. У 1899 році він переїжджає до Харкова, а вже в 1990 студентське суспільство під його керівництвом дає в русифікованому Харкові святковий концерт, присвячений 100-річчю «Енеїди» Котляревського.

19 -26 лютого цього ж року Міхновський виступає перед учасниками Шевченківських свят у Полтаві й Харкові, закликаючи до озброєної боротьби за права українського народу. Приблизно в цей же час він бере участь у створенні Революційної Української партії (РУП) – першої політичної самостійницької організацію у Надніпрящині. Свої ідеї стосовно цього Міхновський викладає в брошурі «Самостійна Україна», яку видають у Львові накладом 1000 примірників. Деякий час це видання було програмою РУП.

А вже у 1904році, Міхновський разом з нечисленними однодумцями виходить з РУП і створює Українську народну партію (УНП), котра проголошує своєю метою боротьбу за незалежність України. Микола Міхновський стає її провідником і головним ідеологом, автором програми УНП й інших партійних видань, котрі на довгий час стають основними для багатьох поколінь українських націоналістів. Свої ідеї він популяризував також у періодичних виданнях, котрі засновував з нескінченною енергією, незважаючи на різноманітні  заборони: «Незалежна Україна» (1905), «Хлібороб» (1905), «Слобожанщина» (1906), «Сноп» (1912 -1913).  Його зусиллями було створено «третє Харківське товариство обопільного кредиту» у 1909 році. У 1912-1913 роках він активно працює в Харківському товаристві Квітки-Основ’яненка.

Його діяльність не була суто пропагандистського характеру. Міхновський вдавався й до терористичних актів. У  1904 році  УНП на знак протесту підірвало у Харкові пам’ятник Пушкіну. А у Києві й Одесі планували підрив пам’ятників російських імператорів. Останні шість-п’ять років перед Першою світовою війною Міхновський присвячує пропаганді національних ідей серед промислових сіл Слобожанщини й Донецького басейну.

Підчас Світової війни у нього зароджується ідея створення фундаменту української армії. Він вважав, що кожен воїн російської армії, котрий є українцем, повинен вважати себе воїном майбутньої української армії. Він збирався ініціювати створення українських підрозділів у царській армії. 15 березня 1917 року Міхновський збирає своїх однодумців й проголошує створення альтернативної Центральної ради, котра чітко проголосила свій курс на незалежність України.

Але наприкінці цього ж місяця самостійники Міхновського входять до складу Центральної ради. За ініціативи Миколи Івановича у Києві на березень 917 року припадає три військових віче, останнє з яких ухвалює рішення про формування Першого Українського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. 16 березня 1917 року було створено товариство «Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка», очолив його Микола Міхновський.

Після заколоту, який влаштували полуботківці 3-4 червня, Міхновського відсилають на Румунський фронт. Потім він повертається  в Україну, на Полтавщину. Де починається новий період його життя пов’язаний з УНХП. А 3 травня 1924 року Миколу Івановича знайшли повішеним у саду Володимира Шемета, одного з засновників УНХП.

Долю Міхновського складно назвати щасливою. Усе життя йому довелось відстоювати ідеї, які не підтримувала більшість. Він був змушений увесь час «йти проти течії». Він отримав стійку репутацію складної людини, з якою важко спілкуватися. Його розкритикували, висміяли, відштовхнули. Після себе він залишив зовсім невелике дуже творче наслідування. Й тим не менш, його роботи склали цілу епоху в українській соціально-політичній думці. А його постать назавжди залишиться в історії України.

Автор: Ольга Ситник