Автор: Володимир Богайчук

Років двадцять тому в Росії виник і побутував у вжитку термін «новиє русскіє», котрий застосовувався для означення підприємливих людей, які зайняли в суспільстві становище пов’язане з певним рівнем достатку. В Україні цей термін успішно конкурував зі своїм аналогом «нові українці» не лише тому, що серед скоробагатьків українців, на жаль, практично нема.

У другій половині 19 століття в Україні побутував термін «чумазий» — збірний образ тодішнього «крутого». Зокрема у Карпенка-Карого: «Іде чумазий. Іде. І навіть уже прийшов». Вдало цей контингент змалював у романі «Повія» Панас Мирний. Особливе місце у цьому творі займає персонаж із прізвищем Колісник. Цей син перекупки та різника від торгівлі смердючим м’ясом та гнилою рибою дійшов до привласнення казенних грошей. Та є чинник, який напряму пов’язує прізвище головного «героя» з терміном «чумазий». Адже колісник – це працівник тодішніх станцій технічного обслуговування возів, бричок та інших колісних транспортних засобів, який в наслідок постійного контакту з тогочасним універсальним мастильним матеріалом дьогтем був постійно чумазим.

Від описаних Панасом Мирним подій минуло понад сто років. Українців звільнили з чергового кріпацтва. Знову торгують смердючим м’ясом, гнилою рибою і крадуть казенні гроші. І як у 19 столітті визискують та утискують. І роблять це сучасні чумазі колісники: нащадки чумазих колісників – чумазі колісниченки.

Тотожність ситуації порушує одна обставина: Панас Мирний у згаданому творі не описав ставлення чумазого Колінсника до українців. Маю на увазі ставлення не як до людей – гниле м'ясо у повній мірі характеризує міру зневаги до покупців, а ставлення саме як до членів одного роду та до їх мови. Хоча у творі однозначно означено, що Колісник навіть з язикорускім начальством спілкувався українською, а отже, українофобом він не був. Може вірус гидування українською мовою лише починав свою роботу в генах чумазого Колісника щоб у повній мірі проявитися в його нащадках. Можливо холуйство перед окупантами було у ті часи менш престижною справою через тогочасний рівень гідності українців. Можливо усвідомлення, що «язик которий сам по сєбє бил бєдєн, а поддєланний к славянскому здєлался уже бєзобразєн»* не дозволяло москальським шовіністам заявляти про безпідставну зверхність фіно-монгольського есперанто над природною мовою українців. Можливо, клоунів для агітації за «русскій мір» в безпартійній державі ще не було де взяти. А можливо, Панас Мирний у даному творі не ставив за мету зображення соціальних явищ у такій площині, бо українофобія в Україні в ті часи просто не мала тотального поширення.

Якби там не було, але тодішнім чумазим ще були притаманні не лише залишки совісті, які, при виявленні випадків розкрадання казенних коштів, призводили до самогубства. У сучасних чумазих селекція відібрала не лише совість, а й будь-які ознаки елементарної національної гідності. Зате з нахабною брехнею на фоні дебільно-простакуватого виразу добродушності необтяженого особливим інтелектом виразу обличчя все в порядку.

Брешуть, наприклад, про те, що вчені українських вишів підтримують проект закону «Про засади державної мовної політики» під номером 9073. Мало брехні місцевого рівня? Вийдемо на міжнародний: збрешемо, що цей законопроект повністю схвалила Венеціанська комісія.

А скільки потрібно з’їсти апят (гриби, що ростуть на п’ятах) для отримання стійкого галюцинаційного ефекту під назвою «українізація»? Більше 20 років діє цей психотропний продукт на уяву чумазих колісниченків. Чи, може, це під впливом природнього (від народження) стану?

Та стратегічною метою чумазих колісниченків є втягування українців до проекту під назвою «русскій мір». Із зрозумілих причин робиться історична прив’язка Русі з центром у Києві до держави з не так давно придуманою назвою Московська Русь. При цьому замовчується існування інших Русей. Та треба ж знати, наприклад, що частина Швеції справді звалася Русею. А стандарти життя, до речі, на ділянці упляндського побережжя Балтики значно привабливіші, ніж на берегах Гниловод-ріки (Масква-рєкі – мовою тамтешніх тубільців).

Тож трохи історичної інформації про Русь для чумазих у доступному для них викладі не завадить. Зокрема з посиланнями на першого українського євроінтегратора Нестора-літописця.

Адже розміщує Нестор батьківщину перших русів там де зараз знаходиться держава Данія. Саме в ті веселі часи мешканці Данії (українською мовою – дуньчики, даньці) полюбляли називати себе «рус», що в перекладі означає «весляр». І полюбляли вони займатися професійним шопінг-туризмом на просторах прибережної Європи та Африки. А після важкої роботи веслярів гарно і винахідливо відпочити на тодішніх курортах. Коли в одному з туристичних містечок Сицилії власники готелів відмовилися приймати чергову групу туристів-веслярів і зачинили міські ворота, то ті вигадали, що їхній екскурсовод помер, а перед смертю висловив бажання похреститися в місцевій церкві. Довірливі предки нинішніх мафіозі впустили всю туристичну делегацію разом з туристичним інвентарем до міста. В церкві покійник воскрес і туристи гарно провели запланований відпочинок.

У давніх хроніках згадується кілька разів екскурсовод на ім’я Рорик, який був братом дуньського короля Геріольда. Спеціалізувався цей Рорик на екскурсіях в північні краї франконської держави. Щоб звільнитися від безперервних візових непорозумінь, видав йому Людовик Побожний «шенген» на край Фризію. Якийсь час поводився Рорик чемно, але згодом став далі непокоїти Франконію і його року 850 вигнали з краю. В Данії зібрав він нових туристів і знову прийшов у Фризію. Року 855 його в другий раз вигнали. Рорик тепер прийняв віру християнську, але не облишив шопінг-тури на християнські землі. Близько року 862 писав до нього архиєпископ ремський: «Ти, брате, охрестився, але накладаєш з поганцями, явно і потайки, проти християн. Царства небесного само хрещення тобі не приспорить».

Очевидно ця настанова просвітила Рорика і змусила його розпочати підприємницьку діяльність в царині зеленого туризму, бо в тім же часі року 862, запанував, за Нестором, якийсь Рурик у Новгороді (в скандинавських словах кожне акцентоване (довге) «о» звучало в Нестора після дуньської вимови через «у» - Рурик)**. Хоча ще декілька поколінь його предків полюбляли махати веслами не лише по Дніпру з притоками.

«Повість врем’яних літ»*** донесла до нас прекрасні ісконно русскіє імена перших київських русів-веслярів:
«В літо 6420 [912]. Послав Олег мужів своїх встановити мир і заключити договір між греками і руссю. І послав запропонувати основу другого договору [копію попереднього] , що був за тих же царів — Лева і Александра.
«Ми від роду руського — Карли, Інегельд, Фарлоф, Веремуд, Рулав, Гуди, Руальд, Карн, Фрелав, Рюар, Актеву, Труан, Лідульфост, Стемир — послані від Олега, великого князя руського, і від усіх світлих бояр, які під його рукою, до вас — Лева, і Александра, і Костянтина, великих у бозі самодержців, царів грецьких,— на зміцнення і засвідчення багатолітньої любові між християнами і руссю за бажанням і з наказу наших князів і всіх, що під його рукою живуть на Русі».

Після повернення з чергових подорожей по визначних місцях Причорномор’я до Самбатаса (місце збору човнів - це в перекладі з мови русів), а по-нашому Києва, веслярі до чергового туристичного сезону розходилися на так назване Нестором полюддя. Маю підозру, що онанізмом там вони не всі займалися і через 33 роки серед суто германських імен русо-туристо появилися перші слов’яноподібні імена:

«В літо 6453 [945]. Прислали Роман, і Костянтин, і Стефан послів до Ігоря, щоб відновити попередній мир. Ігор же говорив з ними про мир. Послав Ігор своїх мужів до Романа. Зібрав Роман своїх бояр і сановників. І привели руських послів, і звеліли їм говорити і писати на хартію сказане обома [сторонами] відповідно попередньому мирному договору, укладеному за царів Романа, і Костянтина, і Стефана, христолюбивих владик:
«Ми, від роду руського посли і купці, Івор, посол великого князя Руського Ігоря, і іншії посли: Вуефаст від Святослава, сина Ігоревого, Іскусеві від княгині Ольги; Слуди від Ігоря, небіж Ігорів Уліб від Володиславля, Каницар від Предслави; Шигоберн, Сфандр від Улібової жони, Прастен, Турдуві, Лібіар, Фастів, Грім, Сфірків, Прастін, Якун, небіж Ігорів, Кари, Тудків, Каршев, Тудорів, Егріерлісків, Войстів, Іків, Істр, Яміндів, Ятвяг, Гунарів, Шібрід, Алдан, Колклеків, Стеггієтонів, Сфірка, Алвад, Гудів, Фудрі, Тулбів, Мутор, Утін, купець Адун, Адолб, Ангівлад, Уліб, Фрутан, Гомол, Куці, Еміг, Турбрід, Фурстін, Бруни, Роальд, Гунастр, Фрастін, Інгельд, Турберн, і другий Турберн, Уліб, Турбен, Мони, Руальд, Свін, Стир, Алдан, Тілій, Апубкар, Свій, Вузелів, Ісинько, Бирич,— посланії від Ігоря, великого князя Руського, і від усіх князів, і від усіх людей Руської землі. І від них заповідано поновити старий мир, підступом ненависника добра і враждолюбця — диявола — порушений уже багато років, і зміцнити любов поміж греками і руссю».

Як виходить за Нестором Ванюхамі і Пєтрухамі в Русі не пахло. Зате пахне зараз. Особливо чумазими колісниченками.

* Карин Ф.Г. Письмо къ Николаю Петровичу Николеву, о преобразителях россійского языка на случай преставленія Александра Петровича Сумарокова. М. 1778.
** Омелян Партицький. Скандинавщина в давній Русі. Друкарня Тов. ім. Шевченка. Львів, 1887.
*** Повість врем’яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка.— К.: Рад. письменник, 1990.