Збережена природа зберігає дух нації
Чи потрібні нам національні природні парки як еталони українського ландшафту?

Мені видається, що у нашому українському менталітеті занадто скромності. Маючи в Україні унікальні, світового ґатунку природні красоти та історичні надбання, українці через брак гонору замало ними гордяться. Йдеться про створення національних природних парків, що репрезентували б найкращі, еталонні, ділянки території України.

В усьому світі національні парки організовуються на територіях мальовничих ландшафтів з унікальними об'єктами та явищами природи, що покликані задовольняти культурно-естетичні потреби відвідувачів, сприяти їхньому оздоровленню і відпочинку, розширенню природознавчого кругозору. Природа на значній їхній території залишається недоторканою і розвивається за своїми законами. Національні парки надають можливість відвідувачам через рекреацію (туризм) спостерігати та насолоджуватися чарівною неповторністю дикої природи.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" одним із видів використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) є використання їх в оздоровчих та інших рекреаційних цілях. До установ ПЗФ України, які організовують і здійснюють рекреаційну діяльність, належать передусім національні природні парки (НПП). В Україні нині вже створено 20 національних природних парків.

Згідно із зазначеним вище Законом України (статті 20-22), національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються для збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Вдумайтеся, будь ласка, уважно у кожне слово закону!

Для забезпечення виконання національними природними парками покладеного на них завдання щодо створення умов для організованого екологічного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльности в природних умовах з дотриманням режиму охорони заповідних ландшафтних комплексів і об'єктів на їхній території виділяються зони регульованої і стаціонарної рекреації.

У зоні регульованої рекреації проводиться короткостроковий (уікендовий) відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; тут дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; забороняються промислове рибальство і мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних ландшафтів розміщеної по сусідству заповідної зони.

Площа зони регульованої рекреації може становити 25-55% загальної території парку рекреаційного типу (1-ша модель), або 30-60% - природоохоронного типу (2-га модель).

Зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парків. Площа цієї зони орієнтовно становить 5-10% в умовах обмеженого рекреаційного використання парку і 10-20% - активного рекреаційного використання парку.

Зона стаціонарної рекреації передбачає тривалий відпочинок, організований туризм, санаторно-курортне лікування. Екотуризм у зоні стаціонарної рекреації національного природного парку може здійснюватися за екстенсивним чи інтенсивним планом на відповідних територіях (підзонах). Співвідношення площ територій інтенсивної та екстенсивної рекреації перебуває в межах 1:2.

На територіях екстенсивної рекреації з метою огляду місцевості та відпочинку головним чином створюються туристські маршрути, екскурсійні та прогулянкові еколого-освітні стежки (лінійні, радіальні, кільцеві), обладнуються місця для ночівлі (хижі, шале, бівуачні стоянки) тощо. У цій підзоні на спеціально виділених та відповідно облаштованих ділянках дозволяються любительське та спортивне рибальство і полювання, збирання грибів, дикорослих плодів і ягід, фотомисливство ("тихе полювання") під екологічним контролем працівників (рейнджерів) Служби державної охорони національних природних парків.

На територіях інтенсивної рекреації (беручи до уваги зарубіжний досвід) на базі розміщених тут рекреаційних закладів можуть створюватися, приміром, рекреаційно-аквальні комплекси (аквателі), до складу яких входять пляжі, зупинки для яхт і човнів, елінги, готелі та об'єкти обслуговування.

Крім зон рекреації, в національних природних парках виділяють заповідну і господарську зони.

Заповідна зона призначена для охорони та відновлення найцінніших природних комплексів, режим її визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Площа заповідної зони може становити 20-30% (20% - для зони лісостепу, 10% - для степу) площі території національного парку (якщо він має розвинуту рекреаційну функцію) і 30-50 (60)% (якщо він має розвинуту природоохоронну функцію). МСОП пропонує для національних парків площу заповідної "території-ядра" до 1000 га.

У господарській зоні ведеться традиційна господарська діяльність з дотриманням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Площа цієї зони залежно від її складу може становити 5-25% території парку.

Рекреаційна функція національних природних парків, як бачимо, на другому місці після природоохоронної. І зрозуміло, чому. Існує проста закономірність, мудра істина - що більше збережена (первинна, незаймана, мальовнича, живописна…) природа, то більша її рекреаційна цінність, вища її ціна (власне, вона, як суспільна категорія, безцінна). Адже широкому загалу відомо: красивіше, вишуканіше, прекрасніше - зазвичай дорожче.

Краса, розкішний пейзаж як зовнішнє відображення ландшафту нині вже стали, так би мовити, сировиною, яку використовує туризм, рекреація, маючи на цьому чималий зиск. Навіть візуально споглядаючи естетично привабливі пейзажі, заповідну, високого ґатунку, природу (якщо така є), рекреант (турист) може (і готовий!) добре заплатити. До територій з природоохоронним статусом тягнеться народ, багато туристів, екскурсантів.

Мальовнича і впорядкована, з елементами рекреаційної інфраструктури, природа - немов красива, гарно зодягнена (з наведеними бровами і т. ін.) жінка.

Основне завдання національних природних парків України полягає в управлінні (планування, організація, координація, контроль) рекреаційною (туристичною) діяльністю, зокрема відвідуванням території. Здійснення такої екотуристичної діяльности (організація збуту туристичних послуг, турів) на природно-заповідних територіях може покладатися на спеціалізовані державні і комерційні (а також спільні) структури - туристичні фірми.

Варто зазначити, що продукція національних природних парків -особливий вид товару (послуги), реалізація якого може зайняти пріоритетне місце у формуванні їхніх власних фінансових ресурсів. Важливе місце у товарній продукції НПП мають посідати послуги, пов'язані з оздоровленням і відпочинком населення (рекреаційні).

Для ефективного розвитку рекреації, зокрема екологічного туризму, в межах національних природних парків України доцільним є запровадження регіонального туристичного менеджменту та маркетингу, що неможливо здійснити без участи місцевого населення, знання ним історії, культури та природної самобутности краю. Якщо простіше - найперше люди мають бути зацікавлені у створенні національного парку. До прикладу: частина коштів від продажу ліцензій (дозволів) на полювання (добування мисливських тварин) в окремих національних парках Африки йде на облаштування доріг, будівництво шкіл, лікарень та інших елементів соціальної інфраструктури. Зрозуміло, що населення, яке проживає у межах парку, буде зацікавлене у відтворенні тваринного світу і природного ландшафту його території.

Одне тільки слово "національний" (парк) говорить про надбання всього українського народу, що локалізовані в окремих місцевостях, приміром у басейні нижньої течії річки Сула, на Лівобережжі України. Прадавньої річки - по дитячому замріяної, з придолинними і заплавними ландшафтами поетичної, казкової краси. У її, високого ґатунку, пейзажах закарбовані сліди історії скіфської доби. Адже тут, на нижньому Посуллі, як на середньому Дніпрі (Нікопольщина, Дніпропетровська область), маємо найбільше скіфських курганів. Можливо, саме тут знаходилась столиця Великої Скіфії - держави І тисячоліття до Р. Х.

Знає і пам'ятає Сула криваву "бойню" під Солоницею, поблизу Лубен, де коронне польське військо гетьмана Жолкєвського у 1596 р. підступно, через зраду, потопило у крові повстанське військо славного козацького лицаря - Северина Наливайка.

Скільки славних історичних подій пронеслося, скільки теплих, ніжних краєвидів можна побачити тут, на Посуллі! Унікальне місце в Україні, яке несправедливо досі чомусь (?) не представлене у нашій природній спадщині національним парком. Скільки ще треба часу, щоб про Нижнє Посулля знала вся Україна, щоб Указом Президента України був створений Нижньосульський національний природний парк?!

Унікальні пейзажі, як пам'ятки національної гордости, є найціннішими перлинами природно-культурної спадщини кожного етносу і відповідним чином повинні охоронятися та зберігатися. У нинішньому техногенно зміненому світі дика природа заповідних територій все більше стає безцінним еталоном, мірою та критерієм прекрасного. Естетика, красивий пейзаж виховують людину, яка збагачується духовно, вбираючи в себе враження від його споглядання. Можна твердити, що незаймана краса земної природи впливає і впливатиме на релігію, філософію, мистецтво, науку і, можливо, визначатиме матеріальний і духовний розвиток людства.

Кожний національний природний парк, як окрема територія, має свій зовнішній вигляд ландшафту, представлений його краєвидами чи пейзажами. Як один із еталонів українського ландшафту у вигляді заплавних лук і зарослих очеретом боліт з тихими водними плесами ріки можна зберегти території на Посуллі (за умови створення національного парку), на загальнодержавному рівні (і на утриманні державного бюджету!).

У Черкаській і Полтавській областях природно-заповідні території та об'єкти становлять відповідно 1,9 (один із найнижчих в Україні) і 4,1% їхньої площі. Вищий показник заповідности на Полтавщині маємо завдяки низці ландшафтних заказників загальнодержавного значення (окрім Сулинського - Дейманівський, Вільхівщинський, Нижньопсільський, Короленкова дача, Червонобережжя, три регіональних ландшафтних парки (РЛП) - Диканський, "Кременчуцькі плавні", "Нижньоворсклянський").

Правду кажучи - дивно. В окремих областях України, приміром на Івано-Франківщині, аж три національні природні парки, а в Черкаській і Полтавській областях - жодного. Зрозуміло, Прикарпаття дуже багате на красиві пейзажі, інакше кажучи, ландшафтно-естетичні ресурси, що є однією з основних, характерних умов створення національного парку і суттєвою складовою тлумачення цього поняття, даного на Генеральній асамблеї МСОП у м. Делі в 1969 р. Але центральні регіони України, насамперед Полтавщина і Черкащина, незрівнянні за глибиною власне українських коренів, українського козацького Духу. Саме тут - генетичне джерело українства як нашого, національного феномена. В уяві (за творами Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, І. Котляревського та ін.) закарбувався поетичний образ української природи. "Окрайці" колишнього українського ландшафту треба зберегти у формі заповідних територій, зокрема таких багатофункціональних, якими є національні природні парки.

Відповідно до Закону України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки", цей парк мав бути створений у 2004-2006 роках, площею близько 17 тис. га, на межі двох областей: Полтавської (Глобинський і Семенівський райони) і Черкаської (Чорнобаївський район). Простягатиметься він уздовж затопленої Кременчуцьким водосховищем річкової долини Сули, на місці існуючого нині Сулинського ландшафтного заказника загальнодержавного значення. Одна із найсуттєвіших причин невиконання, підкреслюю, Закону України - незгода місцевих сільських рад (зокрема сіл Кліщенці, Велика Бурімка, Лящівка, Жовнине та Мохнач на Чорнобаївщині) передавати свої землі у постійне користування проектованому парку, тобто у власність українського народу.

Голова Чорнобаївської районної ради Олександр Юрковський, коментуючи таку ситуацію, зазначає, що населення не сприймає ідею створення національного парку. На його переконання, більшість людей, які мешкають у цих селах, живуть із того, що випасають там худобу, збирають гриби, ягоди і т. ін. Це одне з основних джерел їхніх заробітків. Тому вони і виступають проти створення національного парку.

Голову райради підтримують голови Кліщенцівської та Великобурімської сільських рад. Так, Наталія Кардаш, голова села Велика Бурімка, розповіла, що зазначене питання вже тричі розглядалося на сесії сільради, і кожного разу депутати висловлювалися категорично проти створення на території Великобурімської сільської ради Нижньосульського національного природного парку.

Голови Кліщенцівської та Великобурімської сільських рад стверджують, що місцеві депутати висловлюють думку селян. Люди, і справді, бояться, що в них відберуть луки, де випасалася їхня худоба, ліс, де вони збирали гриби, річку, де ловили рибу.

Із зазначеного вище можна припустити таке. Статус території майбутнього національного природного парку може значно обмежити можливості голів та депутатів місцевих рад займатися неконтрольованим - ані державою, ані громадськістю - розпродажем земель, інакше кажучи - "дерибаном" їх. Бо на мальовничі береги Сули (як і Дніпра, зокрема під Києвом, і загалом в Україні) багато хто з нинішніх буржуїв накинув оком, щоб будувати там казкові маєтки. І гроші від таких махінацій підуть у приватні кишені корупціонерів, а не у місцеві бюджети.

Тому отакими махінаторами і поширюються чутки про те, що зі створенням національного парку у людей відберуть їхні споконвічні землі, не можна буде рибалити, ходити у ліс тощо. Звісно, якщо ці землі приберуть і обведуть високим парканом ці "глашатаї справедливости", то простому чоловіку туди дороги не буде.

Також треба зазначити, що до складу земель національного природного парку входять як земельні ділянки, надані йому у постійне користування, згідно з Указом Президента України щодо створення національного природного парку, так і землі інших землекористувачів і землевласників.

Загалом, землі, що перебувають у постійному землекористуванні національних природних парків України, становлять у середньому лише 25% їхньої загальної площі, решта - тільки підконтрольні їм території. На цих землях їхні власники і користувачі здійснюють свою діяльність відповідно до вищеописаного функціонального зонування національних природних парків. Водночас у межах природно-заповідних територій існують певні вигоди (звільнення від земельного податку в установленому порядку, можливість поєднання діяльности підприємств, установ та організацій, а також фізичних осіб-підприємців на цих територіях з функціонуванням національного природного парку, приміром агротуризм, екотуризм тощо).

Отже, Нижньосульський національний природний парк у Черкаській і Полтавській областях, без сумніву, треба створювати. У ньому працюватимуть справжні фахівці, які передусім перейматимуться інтересами держави, тобто національного парку, і потребами місцевого населення.

Нижньосульський національний природний парк може стати одним із ідеальних еталонів того, як можна втілити ідею нерозривности природного та історичного ландшафту.

P. S. У кожному п'ятачку нашої, української, землі зберігається історична пам'ять народу, отой (за висловом французького філософа П. Тейяра де Шардена) Дух землі. Там могили наших дідів-прадідів. Кожний такий клаптик землі просочений кров'ю справжніх лицарів, народних героїв, завдяки яким ми ще звемося українцями. Згадаймо визвольні бої українського козацтва на Посуллі у 1637-1638 роках (приміром під орудою Якова Остряниці!)…

Автор: Володимир ГЕТЬМАН,
головний спеціаліст відділу державного управління та контролю природно-заповідного фонду,
Державна служба заповідної справи
На фото: Рукотворна ландшафтна перлина - Уманський парк "Софіївка" , СвітлинаАнатолія Ющенка
Джерело: Українське слово http://www.ukrslovo.com.ua/