В своїй хаті своя правда
08.01.2009___ Автор: Михайло Сидоржевський

Теперішня криза в Україні демонструє не лише нездатність суспільних еліт до адекватної відповіді на складні виклики сьогодення, а й засвідчує ідеологічне банкрутство політичного режиму.

Яку ж ідеологію сповідують основні політичні гравці? У строкатому середовищі, яким є нинішня українська влада, співіснують уламки радянської партгоспноменклатури, нувориші з числа комсомольців-бізнесменів, вихідці з низів кримінального світу, а також так звані націонал-демократи – переважно люди, які в дев’яностих роках перекваліфікувалися з апологетів радянської системи в її нібито антиподів.

Цей неприродний симбіоз не об’єднує ніяка ідеологічна платформа.
Будь-яка ідеологія для цих народних обранців і висуванців є неприйнятною – якщо казати про практику, а не про мітингові словеса.

Навіть ідеологія лібералізму, яка б, здавалось, найближча їм. Адже за певних умов вони дуже швидко від неї відмовляються – на користь волюнтаристському управлінню в "ручному режимі".

Зрештою, ліберальна ідеологія при всій своїй зовнішній привабливості є згубною для України, оскільки передбачає прозорість кордонів. Наша неструктуризована і надзвичайно енергомістка економіка не витримає конкуренції з світовими гігантами — тим більше за умов перманентної політичної кризи.

Тим часом є ідеологія, котра може врятувати нас у веремії глобальних катаклізмів і випробувань, які насуваються на планету. Ця ідеологія базується на засадах українського націоналізму.

На жаль, цього не усвідомлює не лише більшість населення, а й практично майже весь нинішній політичний "бомонд". Ставлення до націоналізму з його боку залишається доволі примітивним і несе в собі ознаки облудної радянської пропаганди.

Проте – залишмо історію. Націоналізм суспільству потрібен не лише як традиції слави і жертовної боротьби, а – як прагматична практика.

У 1841 році вийшла друком праця німецького економіста Фрідріха Ліста "Національна система політичної економіки", в якій він протиставив "космополітичній політекономії" Адама Смітаі Давида Рікардо "національну політекономію", яка має базуватися на теорії державного протекціонізму і "господарського суверенітету".

Ліст розкритикував теорію Сміта за космополітизм, за те, що ця теорія ігнорує національні особливості економічного розвитку різних країн. "Як визначальну відмінність запропонованої мною системи я стверджую національність, – писав Ліст. – Моя теорія базується на чиннику нації як безпосередньої ланки між особистістю і людством".

З повним правом Ліста можна вважати "економічним націоналістом" з тією лишень поправкою, що поняття нації для нього включало сукупність всіх господарчих об’єктів даної країни. Він вивів закономірність, згідно з якою, економічний націоналізм є неминучим і оптимальним для країни, яка відстала у своєму економічному розвитку і намагається наздогнати передові країни.

Ліст вперше публічно оприлюднив думку про те, що лібералізм у торгівлі (тобто свобода торгівлі) вигідний далеко не всім країнам, а лишень тим, які перебувають на високому рівні економічного розвитку.

Свобода торгівлі консервує існуюче становище – індустріальне лідерство одних країн і відсталість інших. Для відсталих країн є неприйнятними теоретичні схеми лідерів світової економіки. Свобода торгівлі, мінімум державного втручання, монетарне регулювання – все це є добрим для провідних країн світу. Для решти подібний спосіб ведення економічного господарства – запорука консервації існуючого становища.

Для слабких економічно країн, за Лістом, необхідна система спеціальних заходів, одним із яких неминуче є протекціонізм з боку держави. Саме завдяки протекціонізму здійснили свої індустріальні ривки Німеччина наприкінці ХІХ-го – на початку ХХ-го століття, Росія в 1893 – 1913 роках, Японія та деякі інші країни.

Між іншим, програма національної економічної політики, накреслена в загальних рисах саме Лістом  для США, дозволила цій країні через півстоліття стати промисловим лідером у світі. Ставлення до Ліста у країнах, які істотно відстають від світових лідерів (як Україна) є своєрідним лакмусовим папірцем, за яким можна безпомилково визначити, які інтереси реально відстоює той чи інший економіст, політик, публіцист.

Якщо національні – він підтримує теорію Ліста. Якщо космополітичні чи чужі – він обов’язково буде критикувати Ліста. Послідовниками Ліста в тодішній Росії були такі відомі постаті, як Менделєєв і граф Вітте. Зміст "національної політекономії", керуючись теорією Ліста, сформулював Менделєєв.

Ось її складові:

1) національна держава повинна проводити свою національну промислово-торгову політику;
2) державне невтручання і вільна торгівля не є загальний закон, для людства обов'язковий і корисний, а неодмінно приведе до економічної гегемонії тих народів, у яких промисловість встигла розвинутися раніше вказаного принципу, над народами, котрі прийняли принцип невтручання держави раніше, ніж у них розвинулася власна промисловість, яка може конкурувати з іноземною;
3) національна промисловість не тільки задовольняє попит і розвиває торгівлю, але дає національним виробникам прожиток, а народу той вид багатства, який необхідний для розвитку освіти і народної самосвідомості;
4) принцип повного державного невтручання так само легко, як і протекціонізм, веде до різкої протилежності робітників і капіталістів і до накопичення величезних багатств лише в руках небагатьох олігархів за рахунок зубожіння трудящих.

Яку економічну політику здійснює українська влада?

Ця політика є космополітичною, і провадили її всі уряди без винятку, включаючи нинішній. Подібна політика для України є згубною і безперспективною. Є очевидним, що лише ідеологія націоналізму – як економічного, так і політичного – дозволить нам навести лад у власній хаті.
 
Автор: Михайло Сидоржевський, для УП

За матеріалами: http://www.pravda.com.ua/news_print/2008/12/29/86959.htm