Володимир ЛАНОВИЙ: «Ми втрачаємо багатоманітність можливостей і нову якість майбутнього»

Автор: Богдан Олексюк

У нашій державі збудовано олігархічний капіталізм, в рамках якого неможлива досконала конкуренція, модернізація, науково-технічний інноваційний розвиток. Тому в нас неможливо технологічно оновлювати виробництво, знижувати його витрати і ставати конкурентоспроможною країною. А вихід з кризи — це завжди вихід з новими продуктами, створення нових ринків. Про проблеми і перспективи української економіки — у розмові з доктором економічних наук, колишнім міністром економіки України, президентом Центру ринкових реформ Володимиром ЛАНОВИМ.

— Цими днями ми відзначаємо 20-ту річницю заснування Руху. Пригадується, який тоді був ентузіазм щодо економічних перспектив незалежної України. Адже наша республіка була найбагатшою ресурсами індустріалізованою частиною СРСР. Ми були переконані, що після здобуття незалежности Україну чекатиме світле майбутнє. Але так не сталося. Які, на Вашу думку, головні причини цього?

— Можливості, які мала Україна, були зруйновані. Скажімо, внутрішній попит в Україні був зруйнований внаслідок стрімкої девальвації, знецінення заощаджень, фінансів підприємств, падіння рівня доходів — те, що ми пережили в 90-ті роки. Чи було це зроблено навмисно, чи ні — інше питання. Але в цей час з’явилися великі накопичення капіталу в людей, які контролювали державні підприємства і заробили на реекспортах різних енергоносіїв, продукції, не повертали валюту і так далі. До того ж, у ці роки, коли люди збідніли і не могли брати участь у приватизації, нувориші, тобто нові бізнесмени, на зароблені гроші включились в операційні схеми і захопили великі підприємства.

— І відбулося первинне накопичення капіталів.

— Так, первинне накопичення відбулося в торгівлі, посередництві різного типу. А реалізували капітал через корупційні схеми, купівлю знецінених підприємств. Так виникли олігархи, які оволоділи непомірно великими галузями чи цілими регіонами країни і змогли конструювати економічний потенціал, що дав їм можливість контролювати політику, уряд, Національний банк.

— Це були в основному «червоні директори»?

— Червоні директори, нові бізнесмени, які заробили на різного роду посередницьких операціях, зокрема — перепродажу підприємств радянського типу, котрі контролювалися директорами радянського типу, які самі не могли, скажімо, здійснити експортні операції, укласти юридичні угоди та інше. У державі було утворено олігархічний капіталізм, у рамках якого неможлива досконала конкуренція, боротьба за технології, за модернізацію, підтримку науково-технічного інноваційного розвитку. Олігархи експлуатують стару промислову базу, використовують прибутки та інвестиції — і власні, і державні інвестиції з бюджету, і рефінансування з банківського сектора — не відповідно до попиту, пропозицією, пріоритетами, перспективами ринкового характеру.

— Фактично ми не збудували ринкової економіки…

— Так. Це не досконала ринкова система з монополістичною конкуренцією, коли декілька монополій домовляються про якісь ринки. І ми це бачимо. Внаслідок цього перерозподіл інвестицій і кредитів у суспільстві відбувається не з точки зору знаходження важливих джерел економічного зростання. Ми бачимо, як сьогодні в умовах кризи впала промисловість (а вона в основному збереглася у старих галузях, на старих підприємствах, контрольованих олігархами), яка не здатна піднятися навіть при шаленому провалі курсу гривні, який виправдовують можливістю збільшення продажів за кордон української продукції. І давайте подивимось, хто отримав від НБУ величезні кредити рефінансування по 10 мільярдів гривень. Це банк «Надра», за яким Фірташ, це банк «Родовід», за яким стоїть донецький клан, можна назвати й інші. А уявіть собі — 10 мільярдів гривень для малого і середнього бізнесу: скільки піднялось би підприємств!

— Але тепер нашій промисловості — зокрема металургії та хімії — важко буде виходити з кризи, оскільки ці підприємства не провели модернізацію тоді, коли вони отримували великі прибутки. За ці гроші, натомість, купувалися футбольні клуби, яхти, маєтки і т. п. Чи не вважаєте Ви, що держава тут не відіграла своєї ролі? Адже вона мала б їх стимулювати, змусити своєчасно провести необхідну модернізацію.

— Існують різні засоби впливу на олігархів, власників підприємств, які просто вичавлювали прибутки. Ви правильно поставили питання: у першу чергу держава не створила вимогливих ринкових умов для функціонування цих підприємств. Але ж олігархи, маючи величезні фінансові можливості, купували цілі центральні державні установи, які задовольняли їхні інтереси: міністерство такої-то галузі, Фонд державного майна, митницю, інші установи…

— Власне, це проблема зрощення влади і великого бізнесу?

— Так, олігархи входять у владу, вони контролюють весь уряд чи весь парламент, приймають закони, створюють регуляції, (наприклад, НКРЕ: приймає рішення за ціною на електроенергію залежно від інтересів великого бізнесу), вони на все впливають. І ніякої незалежности регулюючих центрів в Україні — таких як НБУ, НКРЕ, Антимонопольний комітет та інші, що мають створювати умови досконалої конкуренції на ринку, — немає. Вони на них працюють. І тоді іманентно неможливо змусити олігархів оновлювати виробництво, вкладати гроші в нове обладнання, будівництво на своїх підприємствах, якщо вони можуть мати високі прибутки за рахунок впливу на владу, заниження ціни на сировину, послуги, електроенергію, чи, наприклад, за рахунок завищення цін на продукцію, перебільшеного повернення ПДВ і тощо Вони можуть все це робити. Навіщо ж їм технології, навіщо їм з кимось конкурувати? Вони вже все тут опанували. Тому для нас це в принципі неможливо — динамічно, структурно, енергетично, технологічно оновлювати виробництво, знижувати витрати і ставати конкурентоспроможною країною.

— Ніяких перспектив?

— Ми не зможемо стати конкурентоспроможними ні на старому базисі, ні на новому, оскільки в нас немає ні інвестицій, ні кредитів. Кожні 3–4 роки ми провалюємо інвестиції. Тобто, тільки потенціал в країні з’явився — наприклад, малий і середній бізнес накопичили гроші на своїх рахунках і збираються розширити своє виробництво — аж тут вдвічі падають валютні ресурси, реальні вартості. Тому ми в принципі не в змозі розвиватися і створювати можливості для багатоманітности наших продуктів, для розвитку внутрішнього ринку. Якщо у нас усе китайське — навіть найелементарніші речі, які ми самі можемо виробляти… Але ж наш бізнес не отримує кредитів.

Ось я розмовляю з представниками легкої промисловости, керівниками невеликих підприємств, які вже з’явилися в середнього класу. Вони започаткували бізнес на японських чи голландських технологіях і обладнанні. Можуть випускати товари, але треба отримати кредит, щоб розпочати бізнес. Кредити їм в регіонах недоступні. Тоді вони звертаються до своїх партнерів на Заході і ті їм обіцяють гроші, але за вироблену продукцію, під давальницькі схеми і тоді товари не поступають на український ринок. Наш внутрішній ринок не наповнений і тут усе залежить від курсу національної валюти. Курс коливається, імпорт провалюється, наш рівень життя падає і купувати споживчі товари стає неможливо. Наша економіка перебуває у лежачому стані: вона не зростає і не падає.

— З іншого боку, ми чуємо нарікання банкірів, що навіть за цих обмежених можливостей вони не мають кому видавати кредити, бо існує брак надійних позичальників, і вони не можуть заробляти на кредитуванні. В той же час ми спостерігаємо психологічний тиск на курс гривні. Гривня вже перестає виконувати функцію накопичення, яку все більше виконує долар і євро.

— Це й не дивно, якщо врахувати, що у нас уже двічі курс гривні провалили — в 1998 році і тепер. Тому не можна очікувати від людей довіри до гривні. Адже ці знецінені гроші зароблені їхньою працею.

— Знову відбудеться доларизація економіки?

— Річ у тім, що є закон грошового обігу: коли в суспільстві діє дві чи три валюти, то перемагає сильніша. Сильна валюта — це стійкіша валюта. Головне — це зручність її використання і її сталість. Якщо б гривня була сталою щодо долара, ніяких би проблем з доларизацією не було. Отже, ми самі сприяємо доларизації економіки, коли руйнуємо підвалини її грошової системи.

Відносна курсова стабільність цього року ґрунтується лише на міжнародних кредитах. Тому що отримано десять з половиною мільярдів доларів і за цей період Національний банк уже продав десять з половиною мільярдів. І попит не зменшується, а зростає. Тепер уже банки не виводять капітал за кордон, за цим нарешті встановлено контроль. Тепер скуповують валюту люди і несуть її додому. Саме це і є головним тиском. Як Ви слушно зауважили, саме психологічна складова — недовіра громадян виводить валюту з обігу і руйнує банківську систему.

Все це відбувається на фоні зниження курсу гривні. Але загальний фон поганий, тому що експорт не зростає, а імпорт у липні почав зростати. Тому дефіцит торговельного балансу, який до цього був десь 300 мільйонів доларів на місяць, в липні став 800 мільйонів доларів на місяць. Це пов’язано, зокрема з тим, що уряд почав закуповувати газ.

У наступному році Україна має дуже погані перспективи. Зовнішніх запозичень буде мало, буде дефіцит бюджету, який не буде чим реально фінансувати, і буде дефіцит платіжного балансу. Цей дефіцит не буде чим покривати, тому що експорт не збільшується.

— Дехто говорить, що якби уряду в нас взагалі не було, або він нічого б не робив, то наше господарство, пристосувавшись до кризи і дочекавшись її кінця, автоматично і плавно почало б підніматися. І усе було б стабільніше і простіше. Як Ви вважаєте, чи є в цьому твердженні сенс? Чи не завдають спроби уряду боротися з кризою більше шкоди ніж користі?

— По-перше, ринок рівномірніше розподіляв би інвестиції і кредити, бо не втручались би уряд та інші регулятори. А це значить, що малий бізнес отримував би якісь кошти. У нас же гроші отримує лише великий бізнес. Ми руйнуємо базу економіки — малий і середній бізнес. За такого ставлення до них у нас і не буде ніколи інновацій, тому що інновації є ризикованою справою. Ніяка велика компанія ризики неосвоєних ринків на себе не бере, в них інші масштаби. Тому фактично ми втрачаємо багатоманітність можливостей і нову якість майбутнього.

— І коли світ уже виходитиме з кризи, Україна не зможе швидко відвоювати ринки і наростити експорт, а відтак, криза буде продовжуватися?

— Ви ж бачите, за рахунок чого Америка чи Японія виходять із кризи. Вони пропонують нові смарт-телефони, комп’ютери нового покоління, вони завойовують нові ринки. А у нас нових ринків немає ніяких. Вихід із кризи, в принципі, — це завжди вихід з новими продуктами, створення нових ринків. На старих же ринках можна залишатися тільки на тому ж рівні. Тому в нас не буде з чим виходити з кризи, отже і очікувати швидкого економічного підйому нам не варто.

Розмову вів Богдан Олексюк
Джерело: Українське слово http://www.ukrslovo.com.ua/
На фото: Володимир Лановий