Капітал - це основна домінанта функціонування та розвитку економічної системи. Капітал трактують як складну, багатоаспектну категорію, еволюція якої відображає історичний процес розвитку суспільства, його продуктивних сил і виробничих відносин, прав власності, динаміки та структури товарного виробництва і споживання. Таким чином, тлумачення сутності капіталу, яке відповідає вимогам часу, формує основу ефективного управління ним.

Значний внесок у дослідження питань тлумачення сутності капіталу внесли такі вчені, як К. Маркс, А. Маршал, Д. Ріккардо, У. Петі, П. Самуельсон, А. Сміт, І. Фішер, Д. Хикс та ін. Основними представниками сучасної школи є Базилевич В.Д, Балабанов І.Т., Бланк І.О., Бутинець Ф.Ф, Грачьов О.В., Ковальов В.В., Воробйов Ю.М., Стоянова О.С., Лук’яненко І.Г., Школьник І.О. та ін., але враховуючи сучасні тенденції глобалізації економіки, дана проблематика залишається актуальною.

Мета дослідження – систематизувати й узагальнити погляди провідних вчених – представників різних економічних шкіл щодо природи капіталу та дослідити зміст даної економічної категорії.

Основними завданнями статті є проведення ретроспективного аналізу поглядів науковців на сутність категорії «капітал»; узагальнення результатів проведеного аналізу; визначення найбільш прийнятного тлумачення сутності категорії «капітал».

Предметом дослідження є теоретичні підходи до визначення сутності категорії «капітал».

Об’єктом дослідження є капітал як економічна категорія.

Провідна роль категорії «капітал» підкреслюється самим змістовним значенням цього поняття, що походить від латинського слова “capitalis”, [1] і означає головний, основний, ґрунтовний, дуже важливий.

Дослідженням сутності капіталу приділяли значну увагу теоретики в усі часи. В античний період під «капіталом» розуміли багатство. Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив давньогрецький мислитель Аристотель (384-322 рр. до н.е.), який розглядав капітал через призму багатства та поділив дану категорію на два види. Зазначені види багатства були названі Аристотелем «економіка» та «хремастика» [2]. Як свідчить економічна історія, саме «хремастика», тобто діяльність, спрямована на накопичення багатства та нагромадження грошових запасів, є першим відомим трактуванням капіталу як економічної категорії.

Представники практично всіх економічних шкіл, зокрема таких, як меркантилізм, фізіократи, класична школа політичної економії, марксистська економічна школа, неокласична економічна школа та інші, зробили неоціненний вклад в економічну  науку в цілому й безпосередньо в розуміння сутності категорії «капітал». Поступово, із розвитком виробництва і товарно-грошових відносин, під капіталом стали розуміти суму грошей, що надана в позичку й здатна приносити дохід його власникові у вигляді відсотка. Таке основне наукове трактуванню капіталу зберігалося майже до кінця ХІХ ст. [2]. При цьому слово «капітал» у повсякденному житті вживалося як синонім грошам.

Першими ученими, у працях яких з’являється згадування про капітал, була школа меркантилістів. Основними її представниками можна назвати У.Стаффорд, Де Сантус, Г.Скаруффі. Аналізуючи конкретне приватне господарство, представники школи меркантилістів визначали капітал, як конкретну суму грошових коштів, використовуючи яку можливе отримання додаткового доходу. Згідно з даним підходом, капітал розуміється як гроші або багатство [3].

Виходячи з підходу представників школи меркантилізму, можна стверджувати, що в даному випадку капітал уособлюється в конкретному приватному господарстві і аналізується в процесі його обігу. Процес створення нової вартості капіталу меркантилісти вбачали в його обороті у зовнішній торгівлі: прибуток створюється в процесі того, що країна більш дорого продає або більш дешево купує [3].

Таким чином, аналіз капіталу представниками школи меркантилізму зводився до аналізу його в сфері обігу та представлення у грошовій формі, у вигляді золота або іншого металу.

З розвитком економічної думки починають з’являтися нові підходи до визначення поняття «капітал». Люди починають замислюватися по накопичення багатства. В даний час з’являється нова школа економічної думки – школа фізіократів. Основними представниками даної школи були: Ф. Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мірабо, Мерсьє де Ла Рів’єр, Жан Тюрго та інші [4]. Головна теза яку висловлювали представники школи фізіократів полягала в аналізі виробничих відносин. Згідно з цією тезою частина капіталу, яка була отримана у виробничому процесі, не витрачалася, а заощаджувалася для майбутнього використання у виробництві.

Процес економічного розвитку породжував нові й нові підходи до трактування категорії «капітал», але, на нашу думку, справжній прорив в її трактуванні припадає на ХІХ століття.  Так, марксисти розглядають капітал не як вічний ресурс, а як ресурс, що використовується у виробничих відносинах, де і створює свою вартість [5].

На думку Маркса, капітал не є сумою матеріальних та виробничих засобів, а являє собою засоби виробництва, що перетворилися на капітал, які самі собою не є капіталом. Маркс не ототожнював капітал із золотом або сріблом. Необхідно також відзначити інший значний внесок К. Маркса у вчення про капітал. Він запропонував розподіл капіталу на постійний і змінний. Проведений К. Марксом аналіз показав, що тільки змінний капітал, дійсно застосований в процесі праці, створює додаткову вартість.

Якщо узагальнити трактування категорії «капітал», то можна виділити такі основні  підходи до тлумачення її сутності, що наведено на рис. 1.

Серед економістів ХІХ ст. термін "капітал" належав тільки до того сегмента багатства, який був продуктом минулого виробництва. Багатство, яке не було виробленим, таке, як земля або родовища корисних копалин, було вилучене з визначення капіталу. Дохід від капіталу (визначений у такий спосіб) називався прибутком або процентом, тоді як дохід від природних ресурсів називався рентою. Сучасні економісти, для яких капітал означає просто сукупність товарів і грошей, що використовується для створення ще більшої кількості             товарів і грошей, уже не вдаються до такого поділу [6].

Зазначені вище визначення підтверджують той факт, що капітал має багато тлумачень і може трактуватися як матеріальні ресурси, сума грошей та нематеріальні ресурси. Але більшість поглядів на дане поняття є схожі в тому, що капітал являє собою здатність приносити дохід. Сучасні трактування капіталу підприємства є ще детальнішими та ще глибшими.

У сучасній західній економічній науці капітал трактується як «блага довготривалого використання, створені людиною для виробництва інших товарів і послуг». Це визначення капіталу служить загальною основою для різних понять, використаних у вжитку і в економічній літературі. Проте, сучасні вітчизняні учені по-різному трактують капітал.

Основними представниками сучасної школи є Бланк І.О., Грачьов О.В., Ковальов В.В., Воробйов Ю.М., Стоянова О.С., Балабанов І.Т., Лук’яненко І.Г., Школьник І.О. та ін..

Так, Н.К. Моїсєєва і М.Г. Карпунін вважають, що капітал – це кошти підприємства, відображені в пасиві його бухгалтерського балансу. При цьому капітал поділяється на власний, тобто сформований за рахунок власних джерел фінансових ресурсів, і позичковий, формування якого здійснюється за рахунок позичкових джерел [7].

Базилевич В.Д. пише: «Капітал — це частина фінансових ресурсів. Капітал — це гроші, випущені в обіг, і доходи, що вони приносять від цього обігу» [8].

В.Г. Білоліпецький визначає капітал як «...частину фінансових ресурсів, задіяних підприємством в оборот, і доходи, що вони приносять від цього обороту. У цьому розумінні капітал виступає як перетворена форма фінансових ресурсів» [9].

Відомий науковець І.О. Бланк, розглядаючи капітал з позиції фінансового менеджменту, формулює його визначення таким чином: «Капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів» [10].

Фактично наводить узагальнений підсумок усіх визначень капіталу підприємства  І.В. Зятковський: "Як свідчить ретроспективний аналіз визначень фінансових ресурсів (капіталу підприємства), дослідники кваліфікують їх як сукупність фондів грошових коштів, доходів, відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств" [12].

Отже, визначення поняття капітал певним чином різняться залежно від авторського підходу того чи іншого науковця. Проте, спільним є трактування капіталу підприємства як вкладення фінансових ресурсів (власних і позикових коштів) з метою їх збільшення в майбутньому.

Ми поділяємо трактування поняття «капітал», запропоноване І.О. Бланком, який стверджує: «Капітал є накопиченим шляхом заощаджень запасом економічних благ у формі грошових коштів і реальних капітальних товарів, що залучаються його власниками в економічний процес, як інвестиційний ресурс і чинник виробництва з метою отримання доходу» [11.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Капітал підприємства характеризується не тільки своєю багатоаспектною сутністю, але й різноманіттям граней, у яких він виступає. З позицій фінансового менеджменту капітал має багато характеристик: капітал підприємства є основним чинником виробництва; капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять дохід; капітал є головним джерелом формування добробуту його власників; капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості; динаміка капіталу підприємства є найважливішим барометром рівня ефективності його господарської діяльності; капітал є носієм чинника ризику; капітал виступає носієм чинника ліквідності.

Не відкидаючи жодного з трактувань капіталу, нагромаджених науковою думкою за всю історію розвитку економічної теорії, слід наголосити на необхідності аналізу сутності капіталу в контексті соціально-економічних та історичних умов його саморозвитку.

Список використаних джерел

1.Квасницька Р.С. Управління капіталом підприємства через призму еволюції його визначення та змісту як економічної категорії / Квасницька Р.С. // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія : економічна. – Донецьк : ДонНТУ, 2003. – Вип. 56. – С. 223-229

2. Богачева Г.Н. О многообразной трактовке категории “капитал” / Богачева Г.Н., Денисов Б.А. // Менеджмент в России и за рубежом. – 2000. – № 1. – С. 13-24.

3. Меркантелизм / Под ред. И.С. Плотникова. Л.: ОГИЗ-СОЦЭКГИЗ, 1935; Аникин А.В. «Юность науки» - М.: Политиздат, 1987, Гл. 2,5

4. Всемирная история экономической мысли. Т.1 / Гл. ред. В.Н.Черковец. - М.: НПО «Алгон». -1987. -С. 184

5. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии / К. Маркс. Том первый, книга 1: процесс производства капитала. М., Политиздат. 1983

6.  Пойда-Носик Н.Н., Грабарчук С.С. Фінансові ресурси підприємства // Фінанси  України. – 2003, № 1. –96-103 с.

7.  Моисеева Н.К. Основы теории и практики функционально-стоимостного анализа : учеб. пос. / Н. К. Моисеева, М. Г. Карпунин. — М. : Высш. шк., 1988. — 192 с.

8.  Базилевич В.Д. Сутність, структура і оборот капіталу / Базилевич В.Д., Колчигін О.П., Свірідов С.М. – К. : Київ. держ. торг-екон. ун-т, 1995. – 36 с.

9.  Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы / В.Г. Белолипецкий. – Спб.: «Питер», 2002

10.  Бланк И. А. Управление формированием капитала / Бланк И.А..- К.: «Ника- Центр», 2000. – 512 с.

11.  Бланк И.А. Финансовый менеджмент [Учебный курс] / И.А. Бланк.- К.: «Ника-Центр», Эльга - 2001. – 528 с.

12. Зятковський І.В. Теоретичні засади фінансів підприємств // Фінанси України. – 2000, № 4. – С. 25.

Робота виконана під науковим керівництвом канд. екон. наук,

доцента Ситник Г.В.