Зовсім не громадянам, а саме Урядові вкрай потрібна ця пенсійна реформа. І не тому, що в Україні до влади прийшли реформатори – просто у Пенсійному фонді бракує грошей настільки, що теперішня молодь, коли постаріє, на державу може взагалі не розраховувати. І це, як кажуть, соціально небезпечна тема. Навіть Прем’єр Микола Азаров переймається.

Ми витрачаємо на пенсії понад 16% ВВП. А, наприклад, німці сплачують своїм пенсіонерам трохи більше 10%, французи – 13,5%, американці – майже 5%. При цьому навряд чи їхні пенсії та ВВП близькі до наших.

Отже, ми всі розуміємо, що пенсійні проблеми – це лише складова великих економічних питань, котрих Україна не може розв’язати вже років двадцять. Увесь час ці виплати підвищують зі скрипом, натомість доходи чиновників зростають зі свистом.

У спадок від колишнього Союзу Україна отримала право іменуватися соціально орієнтованою країною. Але що далі від перших років незалежності, то менше громадяни очікують на державну допомогу.

А ті зміни, які пенсіонерам нав’язують, не вирішують жодних проблем, бо система життєзабезпечення людей майже зруйнована, економіка – неконкурентна, рівень життя українців погіршується після приходу чергових псевдо-реформаторів. Тобто те, що Україна – соціальна держава, нині задекларовано лише в Конституції.

Пенсійна реформа сьогодні – це не лише питання соціальної політики. Проблему пенсій в країні неможливо вирішити, якщо не змінити систему економічних відносин. Ніяке підвищення пенсійного віку чи збільшення відрахувань до Пенсійного фонду не забезпечить стабільності цієї системи.

Наші старенькі не отримають більше грошей, якщо керманичі продовжуватимуть заплющувати очі на існування тіньового ринку, монополій, олігополій та постійне зростання і без того величезної прірви між доходами найбагатших і найбідніших українців.

Експерти зауважують, що за останній рік відбулася значна монополізація української економіки – зростання у 29-ти галузях. Це означає, що буквально декілька великих виробників чи продавців матимуть такі ж великі переваги на ринках – нам з вами просто диктуватимуть ціни.

Конкуренцію знищать, а значить, і на підвищення якості нашого життя годі чекати. За даними Антимонопольного комітету, майже 2/3 ринків в країні мають ознаки монополії. А прості люди не мали, і найближчим часом не матимуть свого особистого економічного зростання: їх так і не допустять ані до економіки, ані до великої політики.

Майже 10 мільйонів українців вже тепер – на межі бідності. Тим часом олігархів в Україні, за даними Форбса, стає все більше – їх уже восьмеро у переліку найбагатших світу.

Чому вони безкарно підвищують свої статки, коли тіньова економіка становить майже половину ВВП? І звідки ж візьмуться гроші в пенсійному гаманці, коли саме найбагатші податків не сплачують?

Отже, поки багаті стають все багатшими, мають повну підтримку влади, поки вони спільними зусиллями закріплюють за собою контроль над економікою країни, – більшість бідніє, а пенсіонери взагалі не мають жодних гарантій гідної пенсії.

Смішно чути, що саме підвищення пенсійного віку нас і врятує. Про які накопичувальні рахунки йдеться, коли українці вже кілька разів потрапляли у пастки до банківської системи і втрачали свої заощадження? Хто в цій країні мусить гарантувати недоторканність заощаджень, коли тут кожен уряд прагне кардинально змінити політичний курс, а судова система працює на корупційних засадах?

Можливо, підвищення пенсійного віку та накопичувальні рахунки і стали б нам у нагоді, якби в Україні працювала легальна, а не тіньова й монополізована економіка. Давайте говорити про пенсійну реформу чесно. Бо те, що пропонує нині Уряд – це зовсім не для нас. Це – для міжнародних донорів, а їм в цій країні не жити.

"Обраних та недоторканних", котрі сьогодні повністю контролюють і економіку, і державу, треба нарешті почати обмежувати. А пересічним українцям надати можливість брати участь в економічних процесах. Треба легалізувати власність, провести реформу судової системи та державного управління.

Врешті, створити рівні правила гри на ринку, забезпечити умови для розвитку підприємництва. Пропозицій може бути багато, але головна їхня мета повинна бути незмінною – економічна політика має мінятися в напрямку відкритої легальної економіки.

Система, що нині існує, міцно тримається на трьох "китах" - монополізмі, тіньовій економіці та корупції. І нинішня влада має всі можливості, щоби зруйнувати те, що заважає країні розвиватися, адже українці чекають на зміни – кардинальні та жорсткі.

Мені не дає спокою одне питання: чому, наприклад, німецькі пенсіонери живуть краще за українських? Вони що, більше працюють? Вони в своїй країні давно вже мають зовсім іншу пенсійну систему, котра вважається однією з найефективніших в Європі.

Пересічний німець може отримувати гроші з трьох "кошиків" – державного, корпоративного та приватного. До першого кошти перераховують всі, хто працює. До другого гроші надходять від заводів та фабрик – так підприємства заохочують своїх працівників. А до третього сплачують самі підприємці, фермери та навіть безробітні.

Звичайно, у Німеччині також багато пенсіонерів – приблизно чверть громадян. І ця цифра кожен рік зростає, додаючи проблем німецькому урядові. І для того, аби платити достойну державну пенсію, тамтешня влада також дотує свій пенсійний фонд.

На це витрачають десятки мільярдів євро на рік. Тому державні пенсії однозначно будуть скорочуватися, так принаймні попереджають німецькі чиновники. Однак, вже зараз їхні пенсіонери знають про це і намагаються вчасно подбати про себе, щоб отримувати пенсії з різних джерел і таким чином забезпечити свою старість. Той, хто цього не робить, - "selber schuld" (сам винуватий), як кажуть німці.

Чи маємо ми інші шляхи, крім термінового лікування хворої економіки? Ну, звичайно ж, можна офіційно визнати, що Україна – не соціальна держава, і більше не хоче утримувати своїх пенсіонерів державним коштом.

Приміром, як це є у Китаї. Там сплачують пенсії далеко не всім літнім людям – лише колишнім чиновникам, менеджерам та тим, хто працював у промисловості. Це приблизно чверть пенсіонерів. А от китайські селяни про такі блага навіть не мріють, бо не навчені, і за місцевими звичаями їх утримують діти й онуки. Може саме про це мріють в Уряді, коли пропонують пенсійні новації?

На відміну від нашої хворої економіки, китайська до 2025 року, за прогнозами експертів, наздожене американську, і стане найбільшою в світі. Щоправда китайці мають ще й непогану демографічну ситуацію J. Їх скоро буде півтора мільярди.

Наші 45,7 мільйонів з точки зору території та наявних ресурсів могли б вже якщо не в розкоші купатися, як люди в Еміратах, то принаймні достойно жити на пенсії. Ну, а тим, хто розповідає про необхідність підвищення пенсійного віку, як це є у Європі, хочу нагади кілька цифр: середня тривалість життя французів – 81 рік, швейцарців – 80 років, німців -79. Українські чоловіки живуть в середньому 62 роки, жінки -74. Про контрасти в соціальних стандартах наших країн годі й говорити.

Нашим стареньким держава навіть не гарантує наведення ладу у захаращених лікарнях та поліклініках, а лише обіцяє терміново вирішити питання, щоб вони працювали довше років так на 5. Оце правильно! Нехай літні люди взагалі не доживатимуть до пенсії, тоді зекономлять гроші для Пенсійного фонду, і він, бідолашний, нарешті процвітатиме!

Автор: Віталій Кличко

Джерело: Українська правда